На більшості поховань трапляються літні жіночки, сусідки, які заявляють рідним померлого про те, що вони все знають про поховання та пропонують свою допомогу. На перший погляд це добре, однак практика показує, що навпаки. Справа у тому, що одне поховання обслуговує близько двадцяти осіб. Це співробітники моргу, цвинтаря, водії, диспетчери та ін.. Лише організатор поховання знає хто, як і коли має зробити свою частину роботи, для того щоб насправді остання путь людини склалася достойно. У кожному селі та місті існує безліч народних традицій. Приміром, на Житомирщині після виносу труни з покійним, її необхідно тричі погойдати, символізуючи те, що небіжчик просить у рідних пробачення. На Черкащині так не роблять. Безумовно, ми дотримуємося найважливіших традицій, які прийняті у нас в регіоні, однак виконувати їх всі неможливо і недоречно. Під час поховання більшість родичів та присутніх моляться разом із запрошеним священиком і ми вважаємо, що щира молитва є найголовнішою частиною поховання. Ми знаємо та глибоко поважаємо віросповідання православних, католиків, мусульман чи юдеїв, протестантських церков та їх дотримуємося.
Окрім цього, часто змінюється та доповнюється чинне законодавство у порядку проведення розтину, отримання необхідних документів, які дозволяють провести поховання.
Організатор поховання завжди узгоджує з родиною небіжчика всі їхні побажання, тому «поміч» сусідки, нажаль, лише заважає достойно провести людину в її останню путь.